Спіймала себе на думці, вже вкотрий раз...

Спіймала себе на думці, коли йшла по вулиці, та коли бачила жінок й чоловіків котрі проходили мимо, чи по місту, що поки, я "фізично" відношуся до клубу "чоловіків" але я вже не відчуваю цього, я категортчно всередині себе бачу чітку впевненість що я вже не належу до чоловічого клубу.

І навпаки, коли бачу жінку, чи жінок я внутрішньо відношу себе до жіночого клубу та впевнена в цьому.

Ще мене почало відчутно "тригерить" коли до мене звертаються як "мужчина підкажіть котра зараз година?" Тай й проривається з середини вигукнути, я дівчина!!!

Я розумію, що поки вигдядаю саме так, так як чоловік, й це пригнічує.

Поки самосвідомість була десь в сумеречній зоні, воно блукало десь у недрах свідомості особистості, я не звертала занадто увагу на це, можливо десь у глибині була якась незгода, незгода з відмітками у документах "М" я завжди дивилася на відмітку "Ж" в документах й питала себе, чому не вона.

Але коли, ти вже прийняла себе, зрозуміла хто ти, то коли навіть розуміючи що зараз виглядаєш як чоловік, та коли до тебе звертаються "чоловіче" в середені все бунтує, та кричить незгода.

От такі цікаві внутрішні поступові зміни.

Зміни кінця одного, й початку іншого...

Я не боюся, саме страшне що людина могла пройти я вже пройшла, а ці всі соціальні норми, коси погляди, дискрімінаційне відношення до транс персон тай в загалі ЛГБТ спільноти, цього не треба боятися, з цим треба боротися, що кожен з нас й робить, своїм поикладлм та своїм шляхом.

Дорога тяжка, та я не пам'ятаю, коли вона була легкою...

Якщо вибрала шлях то треба йти...