Чужа серед своїх?

Сьогодні вирішили з побратимом прогулятися по місту, залишилося кілька діб до виписки з лікарні.

Коли ми були у місті мені прийшла думка що я більше не пов'язую себе з плем'ям чоловіків, ця думка настільки здивувала мене, навіть приголомшила.

Далі ми зайшли на каву в одну з кафешек міста, та сіли на вулиці за столик у затінку.

Побратим почав емоційно обговорювати соціальну політику государства...

Я почала ловити себе на думці що більшість чоловіків все жтаки маскулінно токсичні. Чому не можна сидіти та насолоджуватись запашною кавою, сонячним днем, а треба говорити тільки за проблеми, якусь боротьбу, якийсь негатив? Чому просто не відпочити?

Я постаралася перевести розмову у інше русло, частково це вдалося.

Далі ми вирушили ранковим містом, який втопав в зелені, й усім цим я насолоджувалася поки ми йшли до гіпермаркету.

У магазині я купила крем для догляду за шкірою обличчя, коли я брала його з полки, челюсть мого побратима чуть не пробила підлогу. Бачучи реакцію я сказала що то не мені, а одній лікарці, вона попросила купити. У понеділок у нас з побратимом виписка з лікарні, а я тільки під кінець почала купувати косметику, а туди куди я вирушаю, я не впевнена що зможу користуватися доглядом, бо просто немає де, там великий амбар в котрому поставлені двух ярусні деревяні нари, велкам ту хел. Хоча навіщо я жаліюся, це ще не ад, ад на нолі...

Але й в таких умовах як на моєму ППД тяжко доглядати за собою, ну представте я беру скраб та обробляю своє обличчя, а потім змащую доглядовим кремом, серед десятків військових.

Зрозуміло що якби я була соціально інтегрована як жінка то питань ні в кого не було, а якщо це зробить людина з соціальною роллю чоловіка, серед чоловіків на максималках, то не важко здогадатися яка буде реакція. Й це додатково посилює й так наявну в мене дисфорію. Коли ми повернулися назад у лікарню я зітхнула з полегшенням, що нарешті чоловіча компанія на сьогодні завершилася...