Початок.

Коли мені було років 8 я таємно одягала мамині речі, фарбувалася косметикою.

Й мені було затишно та приємно.

Я почувалася в своїй тарілці, й мені не вважалося дивним такі ігри. Я мріяла бути дівчинкою. Фантазувала як я заходжу до магазину жіночого одягу та купую собі одяг, як дівчина. Всі навкруги сприймають мене як дівчину, й мені було добре від усвідомлення цього. Серед моїх іграшок були пістолети й машинки, але були й ляльки. Стосовно друзів, мені завжди комфортніше було гратися з дівчатами ніж з хлопцями. З дівчатами мені завжди булось якось затишно.

В підлітковому віці перевдягання та косметика, вже були не такими частими, бажання бути дівчиною в мене то зростало, то вчухало, але повністю не зникало.

Такі мої особливості викликали в мене тоді змішані відчуття, з одного боку це було моїм завітним бажанням, з іншого боку соціум тоді був як це краще виразитись ЛГБТфобним, це був початок 90х. 

Батько в мене тоді був взірцем мужності (міліціонером) та виховував мене як справжнього чоловіка. Трохи згодом мої батьки розлучилися.

Йшли роки, я став дорослим чоловіком, але періодичне бажання бути жінкою не перестало в мене з'являтись. Я вже це вважала як просто такий "пунктік" в своїй голові.  

Згодом я одружився, та розлучився, потім знову одружився, та знову розлучився.   

В мене була мета, я дуже хотіла власну сім'ю, котрої в мене ніколи не було. Батьки часто сварилися між собою, я навіть не пам'ятаю коли вони цього не робили.   

Я ніколи не чула від своєї матері шо вона мене любить... Я одружився втретє, й зараз я з моєю партнеркою виховуємо двох дітей. 

В Україну прийшла широкомасштабна війна, я пішла служити до лав ЗСУ. Після численних бойових виходів в мене розвинувся ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) та я попала до центру реабілітації ветеранів, (завдяки своєму психологу). Як зараз пам'ятаю приблизно через місяц прийому антидепресантів, одного вечора, в мене з'явилося стійке бажання розповісти про свій "пунктик" своїй партнерці, я нічого не могла зробити з цим бажанням, воно було сильніше за мене тоді. Й я розповіла все. Їй поки важко це все прийняти бо 14 років вона була поряд з чоловіком своєї мрії...

На другий день я розповіла все своєму лікарю, та другу.

Після прийняття себе, внутрішні події в моїй душі пішли дуже дінамічно, з кожним днем я все більше розуміла хто я, нарешті я дістала себе з шафи. Я трансгендерна жінка, й сьогоднішній день вже не буде як вчорашній, бо я зрозуміла та нарешті прийняла себе. Я завжди була жінкою...